15 травня в Україні – День пам’яті жертв політичних репресій
Могили без хрестів…У них знайшли свій останній притулок сотні тисяч українців, ставши жертвами кривавого компартійного режиму, очолюваного московитами. Могили ці розкидані не лише по Україні, а й просторами колишньої радянської імперії.
Довідково. 10 липня 1937 року політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про формування обласних «трійок», до складу яких входили начальник обласного УНКВС, обласний прокурор та перший секретар обласного комітету ВКП(б). Вони й виносили вироки «ворогам народу».
Найкривавіша ніч у Києві — 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВС було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВС або безпосередньо перед похованням.
27 жовтня — 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох, що в Карелії, з нагоди 20-річчя жовтневого заколоту було розстріляно 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
Термін «Ворог народу» (латинське hostis publicus) має давньоримське походження. Він застосовувався до ворогів республіки, які прирівнювались до солдатів ворогуючої сторони та підлягали фізичному винищенню. Вдруге цей термін став загальновживаним в часи Великого терору якобінців у Франції в 1793–1794 років.
В усі періоди репресій в СРСР українці були першою мішенню, говорить історик, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак.
Українці становили одну з головних груп серед політичних в’язнів
Ярослав Грицак
«Кожен період репресій починається з репресій українців. Українці завше становили одну з головних груп серед політичних в’язнів на рівні з євреями, балтійцями. Українці становили найбільшу групу і в окремих таборах. А ще велись репресії проти політичних супротивників, які були за кордоном: Євген Коновалець, Лев Ребет, Степан Бандера, Симон Петлюра були вбиті. Є твердження, що навіть загибель Альберта Камю була спецоперацією КДБ, помста за Європу», ? говорить Ярослав Грицак.
«Поставимо українську інтелігенцію на коліна…»
Історія колишньої радянської імперії — це історія суцільного терору, розгорнутого нею проти власного народу з перших днів панування на нашій землі. Покінчивши з «петлюрівцями», кацапня взялася за творчу інтелігенцію: у квітні 1930 року Верховний суд УСРР виніс вирок у справі «Спілки визволення України». Із загальної кількості заарештованих 45 належали до інтелігенції — були провідними вченими, письменниками, діячіами культури. Серед них академіки С. Єфремов та М. Слабченко, науковці А. Ніковський, Й. Гермайзе, церковний діяч В. Чехівський, письменниця Л. Старицька-Черняхівська.
Незважаючи на те, що конкретної вини не було встановлено, підсудні одержали від 2 до 10 років ув’язнення, а згодом були знищені. Всього під час процесу і після нього за звинуваченнями в причетності до СВУ було репресовано близько 30 тисяч осіб, переважно з числа інтелігенції і студентства. Один зі слідчих у справі СВУ С. Брук цинічно заявив: «Нам треба українську інтелігенцію поставити на коліна, це наше завдання — і воно буде виконане. Кого не поставимо — перестріляємо!».
За даними історика Ореста Субтельного, на початку 30-х років з 240 українських письменників зникло 200; зі 135 вчених-мовознавців знищили 62. Декілька сотень українських кобзарів, які зібралися на свій з’їзд, заарештували і розстріляли. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М. Скрипник та М. Хвильовий. Загалом, за деякими даними, у Радянській Україні в 1930-х роках було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції. Тому історики і назвали цей період «розстріляним відродженням».
«З петлюрівцями не панькатися…»
Офіційно вважається, що жертвами так званого Великого терору 1937–1938 років стали 198 918 осіб, з яких близько двох третин були засуджені до розстрілу. Решту відправили до так званих виправно-трудових таборів, звідкіля більшість не повернулася.
— Є всі підстави вважати, що насправді під маховик репресій 1937–1938 років потрапило значно більше українців, — вважає історик Володимир Вятрович. — Адже справжню кількість виявлених «петлюрівців» і «буржуазних націоналістів» знало обмежене коло людей. Врешті-решт українців нищили, поміщали до концтаборів не лише наприкінці 30-х, а протягом десятиліть. Хто рахував тих, чий земний шлях скінчився тут, на рідній землі, і тих, хто загинув за тисячі кілометрів од неї? Репресії пройшли всі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Якщо ж взяти до уваги тих, хто загинув голодною смертю внаслідок трьох Голодоморів, що прокотилися минулого століття Україною, то число жертв зашкалюватиме за 10 мільйонів. Як мінімум.
За особистою вказівкою Сталіна заарештованих піддавали тортурам: існувало понад 50 видів катування!
У сьогоднішній росії не люблять згадувати ті трагічні часи: офіційний кремль і його вірні наймити з числа телевізійних пропагандонів загибель мільйонів людей називають «певними помилками, які вчасно були виправлені». Ну а коли йдеться про масовий терор у колишніх радянських республіках, насамперед в Україні, то стверджують, що це «на місцях були допущені перекоси». А ось про те, що всі рішення щодо війни проти нас, українців, ухвалювалися в москві, воліють мовчати. Наприклад, так званий Великий терор 1937–1938 років започаткував наказ НКВС СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року. Затвердили цей документ на політбюро ЦК ВКП(б) наступного дня. Він визначав і ліміти на покарання громадян, які затверджував особисто «товариш Сталін». Вироки за І категорією означали «розстріл», за ІІ категорією — ув’язнення в концтаборах. Цей наказ, як згадував терорист СРСР № 1 Павло Судоплатов, редагував особисто Сталін. А нарком внутрішніх справ Микола Єжов у телеграмі, адресованій тодішньому наркому НКВС Української РСР Ізраїлю Леплевському, писав:
«Вимагаю з петлюрівцями, іншою наволоччю не панькатись, а ставити до стінки… Вирок трійок може бути лише один — смерть».
Зауважу, що, незважаючи на всі «успіхи» Ізраїля Леплевського, його кар’єра закінчилася типово для епохи Великого терору: 25 січня 1938-го він був зміщений з посади наркома, а 28 липня того ж року його розстріляли…
Путінська росія — єдина держава, що постала на руїнах колишнього СРСР, де практично заборонено згадувати ті страшні часи. Воно й не дивно: сьогоднішній московський фюрер є вихідцем із надр ВЧК-ГПУ-НКВС-МДБ-КДБ, які впродовж десятиліть творили беззаконня, зживши з білого світу мільйони людей».
Путінська влада перейняла репресивні методи
Українців виселяли з рідних домівок, арештовували, катували, відправляли у табори. Після терміну ув’язнення і заслання не всім дозволяли повернутися додому, зокрема на західні терени України. Людей спеціально відправляли на схід, обмежували у праві здобути вищу освіту, працювати за фахом.
Про жахливе минуле нагадують коридори і камери колишньої тюрми на Лонцького у Львові. Нині у цьому приміщенні працює музей. Тільки протягом трьох днів червня 1941 року, перед вступом німецьких військ у місто, енкаведисти вбили 1681 людину, переважно українців.
Камера в колишній тюрмі на Лонцького
У період 1939–1941 років, за даними науковців, жертвами радянського терору став кожен десятий мешканець на заході України. Масове виселення людей відбувалось у 1939–1941, 1944–1953 роках. Більшовицько-комуністична влада, окуповуючи територію, грабувала людей, розкуркулювала, примусово колективізувала. Арешти проводили за сфальсифікованими справами, доносом сусіда.
Коридори колишньої тюрми на Лонцького. Нині тут розташований музей
Всі ці репресивні методи перейняла путінська влада, наголошує Ярослав Грицак. Сьогодні діють фільтраційні табори, через які примусово проходять громадяни України з окупованих Росією населених пунктів, а ще українців переселяють на Далекий схід.
«Перші репресії Путіна почались тоді, коли на Захід втекли Литвиненко, Березовський. І він їх покарав. Путін сприйняв перший Майдан в Україні як загрозу його режиму і особисто проти нього. Він це потрактував дуже серйозно і з того часу починається перша хвиля більших репресій і потім наростає після 2012 року. Зараз режим Путіна дійшов до того успіху, що КДБ у 80-х роках. Тобто, перетворення Росії у Північну Корею. Це не є далекоглядно. Боротьба проти інакодумства може мати короткий успіх, але тривалий час ? це програш. Неможливо всіх людей змусити думати однаково.
Це національний геноцид
Ярослав Грицак
Бачимо, що Росія в Україні вбиває громадських і політичних активістів, просто вбиває людей за те, що вони українці. Це національний геноцид, знищення всіх тих груп, які є виразниками української високої культури та політичної української ідентичності, що робить з народу націю. Путіну йдеться про те, щоб перетворити українців із нації у народ, який має стати частиною українсько-російсько-білоруського. Окрім того, бачимо дуже насторожені моменти – масове виселення українців у Росію, в ті області на Далекий Схід, з яких тяжко буде повернутися. Фільтраційні табори і просто розправа над людьми, актом розправи є нищення книжок. У Росії нищать підручники, з яких вилучають назву «Україна».
Це геноцидні дії і акт політичних репресій. Це перехід від Російської імперії до Радянського Союзу. Але репресії не є ефективні, бо вони породжують спротив, і чим сильніші репресії, тим радикальніший спротив», ? наголошує Ярослав Грицак.
Собака біля тіла мертвого чоловіка на вулиці в місті Буча Київської області після того, як напередодні місто залишили російські військові, 3 квітня 2022 року
Через війну в Україні у Львові не відбуваються масові заходи. Сьогодні люди поодиноко приходитимуть до могил своїх рідних, які стали жертвами політичних репресій, або ж покладуть квіти до пам’ятника, встановленого неподалік Музею «Тюрма на Лонцького».
