Різні типи вакцин проти COVID-19
Вакцини працюють, імітуючи збудника інфекції – віруси, бактерії або інші мікроорганізми, які можуть спричинити захворювання. Це «навчає» нашу імунну систему швидко та ефективно реагувати на збудник.
Як правило, через щеплення вводять ослаблену форму збудника інфекції, що дозволяє нашій імунній системі формувати пам’ять про неї. Таким чином, наша імунна система може швидко розпізнати та боротися з інфекцією, перш ніж вона захворіє. Саме так розробляються деякі сучасні кандидатні вакцини проти COVID-19.
При розробці інших потенційних вакцин використовуються нові підходи: йдеться про так звані вакцини на основі матричної РНК, вони ж — мРНК-вакцини. Замість того щоб вводити антигени (речовини, які змушують нашу імунну систему виробляти антитіла), РНК та ДНК-вакцини дають нашому організму необхідний генетичний код, і наша імунна система виробляє антигени сама. Технологія мРНК-вакцин не нова: вчені її вивчали десятиліттями. мРНК-вакцини не містять живого вірусу і не втручаються в ДНК людини.
Розрізняють три основні підходи до розробки вакцин, залежно від того, що використовують для імунізації: цілісний вірус або бактерію; фрагменти мікроорганізму, що викликають імунну відповідь; лише генетичний матеріал, що містить код синтезу конкретних білків, а не цілісний вірус.
Інактивована вакцина
У першому способі створення вакцини використовуються хвороботворні вірус або бактерія, або дуже схожі на них мікроорганізми, які інактивують (вбивають) за допомогою хімічних реагентів, тепла або радіації. Цей метод ґрунтується на технологіях, які, як було доведено, ефективно захищають людину – вони застосовуються для виготовлення вакцин проти грипу та поліомієліту – та дозволяє налагодити досить масштабне виробництво вакцин.
Однак для його застосування потрібні спеціальні лабораторні приміщення, в яких можна безпечно вирощувати вірус або бактерію, цикл виробництва може бути відносно тривалим, а для імунізації, швидше за все, буде потрібно введення двох або трьох доз.
Жива ослаблена вакцина
У живій вакцині використовують ослаблений або дуже схожий вірус. Приклади вакцин цього типу – вакцина проти кору, епідемічного паротиту та краснухи (КПК), а також вакцина проти вітряної віспи та оперізуючого лишаю. У цьому способі використовується технологія, аналогічна отриманню вакцини інактивованої, і він може застосовуватися для масового виробництва. Однак, вакцини цього типу можуть виявитися неприйнятними для людей з ослабленою імунною системою.
Вірусна векторна вакцина
У цьому виді вакцини використовується безпечний вірус, який доставляє специфічні субелементи (білки) відповідного мікроорганізму, завдяки чому вакцина здатна активувати імунну відповідь, не викликаючи хвороби. З цією метою у безпечний вірус вводиться код для формування певних частин відповідного патогена. Такий безпечний вірус потім використовується як платформа або вектор для доставки в клітини організму білка, який активує імунну відповідь. Прикладом цього типу вакцини, які можуть бути розроблені в короткі терміни, є вакцина проти Еболи.
Субодиничні вакцини
У субодиничних вакцинах використовуються лише специфічні фрагменти (субодиниці) вірусу чи бактерії, які імунна система має розпізнати. Вони не містять цілісних мікроорганізмів або безпечних вірусів як вектор. Як субодиниці можуть використовуватися білки або цукри. Більшість вакцин, що застосовуються в календарі дитячих щеплень, є субодиничними і захищають від таких хвороб, як кашлюк, правець, дифтерія та менінгококовий менінгіт.
Вакцини на основі генетичного матеріалу (нуклеїнових кислот)
На відміну від вакцин на основі ослаблених або нежиттєздатних цільних мікроорганізмів або їх фрагментів, у вакцині на основі нуклеїнових кислот використовується ділянка генетичної структури, що містить програму для генерації специфічних білків, а не цілісний мікроорганізм. ДНК та РНК містять код, який використовується клітинами нашого організму для вироблення білків. При цьому ДНК спочатку перетворюється на інформаційну РНК, яка потім використовується як програма для продукування специфічних білків.
Вакцина на основі нуклеїнової кислоти доставляє до клітин нашого організму певний набір інструкцій у вигляді ДНК або мРНК, спонукаючи їх синтезувати потрібний специфічний білок, який імунна система нашого організму повинна розпізнати і дати на нього імунну відповідь.
Технологія мРНК-вакцин не нова: вчені її вивчали десятиліттями. мРНК-вакцини не містять живого вірусу і не втручаються в ДНК людини.
